ГЛЮКОЗИ МОНОГІДРАТ, декстроза, Glucosum monohydricum (PhEur), Glucose monohydrate (BP), Glucose (JP), Dextrose (USP); D-(+)-Glucose monohydrate (CAS 5996-10-1); син.: blood sugar, Caridex, corn sugar, Dextrofin, D-(+)-glucopyranose monohydrate, grape sugar, Lycadex PF, Roferose, starch sugar, Tabfine D-100.
C6H12O6∙H2O Мол. м.198,17
Г.м. за хімічною будовою належить до групи моноцукрів і міститься у складі багатьох рослин. Це безбарвні, без запаху та солодкі на смак кристали або білий кристалічний порошок.
Одержують Г.м. шляхом кислотного або ферментного гідролізу крохмалю (найчастіше кукурудзяного). При температурі нижче 50 °С одержують стійку кристалічну форму α-D-глюкози моногідрат; при температурі вище 50 °С одержують безводну форму, а при більш високих температурах утворюється β-D-глюкоза. Г.м. має такі властивості: рН 3,5–5,5; насипна густина до усадки — 0,826 г/см3, після усадки — 1,020 г/см3; щільність — 1,54 г/см3; енергетична цінність — 105,4 Дж/г; Тпл 83 °С; вологість — 7,0–9,5%; осмолярність — 5,51%: водні розчини ізоосмотичні плазмі крові, проте неізотонічні, оскільки Г.м. може проходити крізь мембрану еритроцитів та викликати їх гемоліз; розчиняється у воді (1:1), гліцерині, 95% спирті етиловому (1:60); практично не розчиняється у хлороформі та етерах. Г.м. несумісна з багатьма діючими речовинами (ціанокобаламін, канаміцину сульфат, натрію новобіоцин та натрію варфарин, еритроміцин, вітаміни групи В). Альдегідна форма може вступати в реакцію з амінами, амідами, амінокислотами, пептидами та протеїнами. Під дією сильних лугів розкладається з утворенням речовини, забарвленої у коричневий колір.
У фармацевтичній технології Г.м. широко використовується для регулювання ізотонічності та як підсолоджувач; у складі таблеток (головним чином таблеток для жування) як наповнювач та зв’язувальна речовина при вологій грануляції та прямому пресуванні таблеток. Входить до складу капсул, сиропів, інгаляцій. Як наповнювач Г.м. є замінником лактози у складі таблеткової маси, проте потребує додавання більшої кількості антифрикційних речовин, а сама таблеткова маса з Г.м. характеризується гіршою плинністю та здатністю до отвердіння. Завдяки помірним відновним властивостям Г.м. використовується у складі таблеток для підвищення стабільності діючих речовин, здатних до окиснення; також є основним джерелом вуглеводнів у розчинах для парентерального харчування.
В організмі Г.м. швидко абсорбується у ШКТ та метаболізується з утворенням діоксиду вуглецю і води. Концентровані розчини Г.м. при пероральному вживанні можуть викликати нудоту та блювання. Розчини з концентрацією >5% є гіперосмотичними і спроможні викликати місцеве подразнення вен при в/в введенні. Також може спостерігатися тромбофлебіт при в/в ін’єкції ізоосмотичних розчинів із низьким значенням рН, що зумовлюється наявністю продуктів розкладання, які утворюються в процесі стерилізації.
Глюкоза безводна, Dextrose anhydrous (CAS 50-99-7); син.: anhydrous dextrose, anhydrous D-(+)-glucopyranose, anhydrose glucose, dextrosum anhydricum; C6H12O6; Мол. м.180,16. Глюкоза безводна — білий кристалічний порошок без запаху, солодкий на смак. Характерні властивості: рН 5,9 (10% водний розчин); насипна густина до усадки — 1,3–1,4 г/см3, після усадки — 1,10–1,2 г/см3; Тпл — 146 ˚С; здатна адсорбувати до 25% вологи (при 25 ˚С та вологості повітря 85%) з утворенням Г.м.; осмолярність: 5,05% водні розчини ізоосмотичні плазмі крові; показник заломлення n20D =1,3479 (10% водний розчин); питома поверхня — 0,22–0,29 м2/г; розчиняється у воді (1:1,1 при 25 ˚С, 1:0,18 при 90 ˚С), помірно розчиняється в спирті етиловому (95%) та етері, дуже погано — в метанолі (1:120).
Водні розчини глюкози можуть стерилізуватися автоклавуванням, проте надмірне нагрівання може спричинити зменшення рН та карамелізацію розчинів. Глюкоза є стабільною при зберіганні в щільно закритій тарі, у прохолодному та сухому місці.
Речовинами, що мають подібні до глюкози властивості, є декстрин, фруктоза, полідекстроза.
Химическая энциклопедия: В 5 т.: т. 2./ Редкол.: И.Л. Кнунянц (гл.ред.) и др. — М., 1990; Черных В.П., Зименковский Б.С., Гриценко И.С. Органическая химия / Под общ. ред. В.П. Черных. — 2-е изд. — Х., 2007; Handbook of Pharmaceutical Excipients / Edited by Raymond C. Rowe, Paul J. Shesky, Sain C. Owen — London—Chicago, 2006.